Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

31 октября 2013

     Гортаючи сторiнки iсторiї українського кiно початку ХХ столiття, яскраво прослiдковується подiл на два перiоди: до жовтневого перевороту (так званий царський перiод) i перiод бiльшовицький. А оскiльки Одеська кiностудiя була у тi часи чи не єдиною фiльмовиробничою столицею, то на її досвiдi, на її фiльмах вiдображенi революцiйнi перетворення у царинi великої полiтики та культури, якi втiлювали у життя новоявленi державотворцi, незрiдка поспiхом.

Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

На кiнокадрi з незакiнченого фiльму «Тарас Шевченко» — юний одесит Василько Людвинський в ролi Тарасика Шевченка

     Гортаючи сторінки історії українського кіно початку ХІХ століття яскраво прослідковується поділ на два періоди до жовтневого перевороту ( так званий царський період ) і період більшовицький агітаційно – пропагандистський. А оскільки Одеська кіностудія була у ті часи чи не єдиною фільмовиробничою столицею то на її досвіді, на її фільмах  яскраво прослідковується революційні перетворення у царині великої політики та культури, які поспіхом втілювали у життя новоявлені державотворці.

     Нині важко собі уявити ситуацію в Одесі, скажімо 1919 р. В місті тьма втікачів з Петербургу,  Москви, з Києва, з Варшави – білих, червоних, петлюрівців, махновців і просто бандитів. Місто переходить з рук в руки.  В.Ленін вже встиг націоналізувати всю кінематографію молодої країни (27 серпня стало Днем радянського, а нині й російського кіно). Одеська кіностудія процвітає за рахунок продукування безлічі замовних агітаційних і провокативно – ігрових сюжетів для одурманення цивільного населення і військових частин. В штаті студії найрізноманітніший підбір режисерів ,в тому числі й чекістів, викликаних з північних столиць.

    Агітфільми це – інсценізовані хроніки, в яких в ігровій формі за участі акторів і масовок відтворювалися історичні події. Такий матеріал вироблявся швидко та оперативно з*являвся на екранах країни і видавався за достовірний історичний матеріал.  Як правило демонстрація супроводжувалась міжкадровими текстами або й озвучувалась віршованими формами у виконанні артистів чи музичними імпровізаціями.

    Політика більшовиків в Україні, такій непокірній і бунтівній країні від бандформування Григорьєва, з”єднань Махна, Тютюнника до груп Червонія, Добровольського, Котовського та ін. вимагала нових підходів, переконливих національних мотивів, звертання образів відомих народних героїв, яскравих особистостей, але в нових шатах, нової революційної епохи.   В середовищі письменників схвалюются диспути про свободу творчості, вибору політичної платформи, ведеться рішуча боротьба зі старими стандартами життя, розпочинається  «українізація».

Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

     А що ж може стати найкращим образом для українця будь якої політичної орієнтації? Звичайно Тарас Шевченко!.. Образ Кобзаря. Він в кожній українській хаті поряд з іконами Спасителя – вишитий хрестиком Шевченко, томик «Кобзаря». І це не перебільшення. Потяг до свободи в кожному українцеві. Ленін підписує документ про встановлення у Москві десяти пам’ятників народним героям – серед них значиться й  Т. Шевченко. Але потрібен такий Шевченко, яким його бачать більшовики.

    Оголошується конкурс на кращий сценарій про життєпис Кобзаря. Журі очолює відомий В.Затонський. В складі актор П. Ільїн, В Старевич, Л.Замковий… Поспіхом навіть почали зйомки фільму «Червоний Кобзар» за участі режисера агітатора М.Бонч – Томашевського. Але дуже швидко ця ідея з «червоним Тарасом» переросла у фарс, від якого власті і самі творці відреклися.

    У великих містах України в письменницьких об»єднаннях, таких як «Плуг», «Гарт» створюються групи сценаристів до яких пристають такі відомі письменники, як Ю. Яновський, В. Радиш, М. Йогансен, М. Бажан, О. Досвітній, Ю. Тютюнник та ін.

    На Одеській кіностудії розпочинається десятилітній «золотий період» становлення і повноцінного продукування художніх фільмів. ВУФКУ призначає сюди керівником – директором комуніста-десятитисячника Павла Нечесу, бувшого матроса-балтійця з револьвером на поясі. За переказами сучасників він був готовий заради вірогідності зйомок  по-справжньому повісити на шибениці любу контру. Жарт-жартом, але саме в цей період він запрошує до Одеси на посаду головного редактора студії Юрія Яновського, згодом відомого футуриста М.Семенка, молодого О.Довженка, І. Бабеля, М.Йогансена, Л.Курбаса, І.Кавалерідзе, В.Маяковського та багатьох інших талановитих творців, нині класиків літератури та кіно України.

Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

    І справді диво, бо Україна у цей період випускала на екрани СРСР майже 40 відсотків фільмів. Такого потужного розвитку кінопромисловості ми не знали за століття і всі процеси, включаючи друкування копій, виробництво плівки, виготовлення афіш та реклами, видання кіножурналів, рекламних поштових листівок і т.і. – все це вироблялось в рідних стінах.Український фільм напряму, без будь яких обмежень з Москви ,перетинав кордони найбільших країн світу, кінопреса Європи і Америки вихваляла мало не кожен твір. Павло Нечес відчув присмак перших валютних доходів, які возвеличували його в очах побратимів з інших кінематографічних міст.

    Одеська студія знову намагається підняти глибинну тему Кобзаря, яка могла б прославити і принести неабиякі доходи від прокату перш за все за кордоном.

    Постановку доручено популярному і досить відомому в колах російської інтелігенції Петру Чардиніну, який на той час вже здійснив понад двісті постановок переважно екранізацій літературних творів. Лише в Одесі він завершив шістнадцять фільмів. Для початку робиться спроба зафільмувати життя малого Тараса. В головній ролі знімається талановитий одеський школяр Василько Людвинський. Та на жаль прокатна доля цього окремого наспіх зробленого фільму, складової частини великого проекту , невдала. Натомість творча група займається збором етнографічного матеріалу, написанням сценарію, підготовкою реквізиту, костюму, місць натурних зйомок.

Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

    Сама доля зводить двох великих майстрів Петра Чардиніна і Василя Кричевського, ректора української Академії мистецтв, художника-новатора і архітектора. Познайомились вони в Києві в час підготовчої роботи до майбутньої постановки. Майстрові чисельних салонних кінопостановок П.Чардиніну показали архітектурні проекти майбутнього національного музею Т.Г.Шевченка, серед яких яскраво виділявся величний «українізований» варіант, створений В.Кричевським в обрамленні українського барокового стилю та модернізованих ним українського алфавіту. В словесній дискусії з партійним лідером С.Косіором В.Кричевський досить різко заперечив закиди щодо «націоналістичних тенденцій» у вищевказаному проекті. Саме ця активна і безкомпромісна риса характеру великого художника  припала до душі режисеру.

    Василь Кричевський переїжджає до Одеси і розпочинає невтомну працю над епопеєю. В романі «Майстер корабля» В.Кричевський зображений Професором.

    « В історії Великого Кіно – в нього почесне місце відданого і невтомного працівника, непомітного, скромного і роботящого. Розповідали, що він показував столяру, як тримати сокиру, а художнику пензель. Як зробити кращу форму для пап*є-маше і якнайшвидше витягти звідтіля масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоби воно виглядало старим і красивим, як з мішків швидко зробити гобелени. Його майстерно створені стільці для історичних фільмів давали заробіток майстрам кінофабрики, коли вони виходили за ворота».

Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

    Сценаристи картини Д.Бузько та М.Панченко піддавались ніщивній критиці на різних стадіях затвердження. У ВУФКУ консультанти зауважили про фрагментарність сюжету, відсутність наскрізної дії, яка б утримувала напругу, не руйнувала форму. Допрацьовувалювали сценарій й інші автори і серед них П.Чардинін , який володів великим досвідом подібної праці. Разом з тим він часто вдавався до стандартних салонних прийомів театрального вирішення. Бурхливий революційний час вимагав сміливих контрастних форм, сучасного ритму.

    Саме в цей час в творчу групу вливається молодий поет-авангардист Михайло Семенко в якості редактора і консультанта. Достеменно не відомо, як зреагував П.Чардинін на факт долучення у фільм самого Семенка – чи то бажання осучаснити важкий вельми традиційний кіносценарій за велінням самого режисера , чи  приставити «всюдисущі очі» до творців край  важливої та відповідальної теми.

   З початком «українізації» її ідеолог Микола Скрипник комісар Народного комісаріату освіти чинив в Українінемалий опір адептам догматизму російських більшовиків, які розпочали переслідування митців передових напрямків у мистецтві. Для прикладу Дзиґа Вертов зі своїми авангардними документальними фільмами змушений був перебратися з Москви в Україну зі своєю відомою групою «кіноки». До речі, запрошував їх особисто М.Скрипник і вони створили ряд всесвітньовідомих фільмів «соціалістичного авангарду»  «Симфонія Донбасу», «Людина з кіноапаратом» вже на суто українському грунті. Ці фільми і його творці дійсно прославили молоду республіку у світі.

    Отже, фільм «Тарас Шевченко» і молодий панфутурист і революційний авангардист М.Семенко – самовпевнений ревнитель десятої музи, богемний поет, любимчик кололітературних тусовок Харкова, Одеси і Києва, а разом з тим ярий руйнівник Шевченкової слави, запрограмований «палій» Шевченкового «Кобзаря». М.Семенко (на подобі нині сущого Олеся Бузини , який теж виринає на світ на зламі століть вшанування Т.Шевченка) посягнув на найсокровенніше в серцях українців – на Кобзаря.

    Він друкує маніфест «Сам». В ті роки, як і сьогодні, модно було ошелешувати навколишніх гучними заявами . Згадаймо маніфести кінорежисерів того ж Д.Вертова «Кінок» чи В.Пудовкіна і С.Ейзейнштейна…

   Отже, М.Семенко не виняток і, звертаючись до уявного читача, він пише: «Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва… А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, що захистить його твоя пошана. Пошана твоя його вбила. І немає йому воскресіння… Час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств… Але не можу й я уникнути свого святкування. Я палю свій «Кобзар».

   О, такої!..

   Книжка М.Семенка видавалась у столітній ювілей Шевченка і наче була йому приурочена. Тираж миттєво розкупили, але згодом книгарні відмовились продавати його наступні збірки, а видавався він по кілька разів на рік. Схоже, спалюючи «Кобзаря» М.Семенко спалив і себе…

   Щож пише про нього головний редактор Одеської кіностудії Ю.Яновський: «Михайль – мій колишній метр Футурист, що йому завше не хватало якоїсь дрібнички, щоб бути велетнем… Він приходив щодня на фабрику (Одеську кіностудію – авт), викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав…»

    Саме на цей час припадає його знайомство з Наталією Ужвій, молодою акторкою одеського українського театру, яка грала в ньому провідні ролі і почала успішно зніматися в фільмах Одеської кіностудії. Одну з ролей Ярини .Н.Ужвій виконала і у фільмі «Тарас Шевченко». Фільм П.Чардиніна зводить не лише цих талановитих майстрів, але й іншого видатного майстра театру і кіно Амбросія Бучму,  який виконав головну роль Кобзаря. До Одеси перебирається мало не весь славетний  акторський склад театру «Березіль» для роботи на кіностудії.

    Фільм «Тарас Шевченко» об»єднав багатьох. Яка ж сила змогла поєднати в одну сім»ю революційного поета і напрочуд реалістичну і цнотливу, соціально-героїчну в мистецтві Н. Ужвій?

    В одних дослідженнях наводяться факти роботи М.  Семенка в Одесі ще й над екранізацією П. Куліша «Чорна рада» і О. де Бальзака «Небож Рамо», але джерела кіностудії його не підтверджують. Здається, що його бажання працювати над картиною про Шевченка більш продиктоване гризотоюсумління за допущені раніше помилки аніж дієвої допомоги творчому колективу в пошуках нової виразної форми. В останньому варіанті монтажу фільм склався доволі традиційним, як на ті часи, і в ньому не відчуваються  якісь редакторські впливи.

    Цей майже макабричний факт дискусій і суперечок навколо постатей Шевченка і Семенка,  зіграв трагічну роль в особистому житті останнього. Блискавично множились, провокативні публікації в пресі, в тому числі навколо пан футуризму, вони врешті-решт спричинилися до згортання «українізації». Застрелився М.Хвильовий, М. Скрипник, згодом розстріляють у Биківні і самого М.Семенка за «спробу вчинити теракт на секретаря ЦК КПБУ С. Косіора», «за передачу бомби у вигляді пляшки» і за «отруєння свідомості молодняка отрутою націоналізму». Розстріляли М. Семенка до ХХ-річного ювілею Жовтневого перевороту. До цього свята було розстріляно понад тисячу інтелігенції України найвищого ешелону.

    Ми не знаємо достеменно яку саме роль в картині П. Чардиніна відігравав її редактор і консультант, але не варто відкидати факт прискіпливого стеження органів за видатними особистостями навіть з боку найближчих родичів, яких згодом завербували або примушували підписувати наклепи. Таке помічено за Н.Ужвій, Ю.Солнцевою дружиною О.Довженка, дружиною Я.Галана та іншими. В секретних донесеннях ГПУ про М.Семенка читаємо: «Нічого не робить, сидить на фабриці (Одеська кіностудія – авт.) все літо, одержуючи 250 крб. у місяць плюс добові, як консультант бездарного фільму «Тарас Шевченко».

   Та чи було воно так насправді?

   Вже опісля тріумфального виходу на екрани фільму «Тарас Шевченко» через кілька років в Харкові відкрили пам’ятник Т.Г.Шевченку. У підніжку поета – герої його хрестоматійних творів. В образі Катерини позувала скульпторові Наталя Ужвій з синочком М.Семенка – Михасем на руках. Сам Семенко у цей час уже був заарештований. «Я не умру від смерті, я умру від життя» -писав він. Не треба було показувати «висхлі, підмащені олією мощі», а «поета з черевом і мозгом». Тільки таким на думку М.Семенка може бути «воскресіння» поета, воскресіння живої людини, а не порожньої святенницької форми. Фільм П.Чардиніна оживив великого поета!.. Так і сталося, як передрік М.Семенко. Перед нами постав великий поет у всій своїй величі, повноті і  силі.

   З позиції сьогоднішнього дня фільм може видатися дещо театральним. Але не слід забувати, що створювали його в пору «великого німого» без звуку, без стабільного стояння кадру, на неякісній чорно-білій плівці. Як на той час колосальними були його естетика, художні засоби і глядацький інтерес як в країні, так і за рубежем. Прем єри 1926 року проходили в переповнених залах. За кордоном створився імідж «великої соціалістичної країни», яка творила чудеса в індустрії і на ниві мистецтва, демонструючи Європі тематично найрізноманітніші програми фільмів від традиційних драм до новаторських і експериментальних, комедійних і пригодницьких стрічок.

   Фільм П.Чардиніна є першим історичним біографічним і художнім твором про життя Т.Шевченка в українському кіно. Він, хронологічно помережений титровими заставками, відтворює події від народження поета до його смерті. Незабаром глядач матиме можливість його переглянути у цифровому відреставрованому вигляді з новим саундтреком – музичним супроводом від «Даха-Браха» у дещо скороченому варіанті. Реставрацію провів державний кіноцентр ім. Довженка.

   Перед глядачем постають епізоди з попереднього фільму П.Чардиніна «Життя Тараса Шевченка» - навчання малого Тараса у дячка, поневіряння у багатія Ейнгельгардта, все його безрадісне дитинство та юність, академія, викуп із рабства, заслання…

   П.Чардинін часто використовує прийоми спогадів, алегоричних порівнянь, притаманних тодішнім стрічкам  гостро соціального забарвлення: багатий-бідний, добрий-жорстокий, пан-кріпак і т.п. Тому виникає відчуття перевантаження фільму другорядними мотивами. В фільмі органічно з являються епізоди з літературних творів Шевченка, спроба екранізувати їх уявою самого героя. Бачимо тут сцени з поем «Катерина», «Кавказ», «Сон» та ін.

   Особливої уваги заслуговує художньо-постановочне вирішення картини оператором Б. Завелевим та художником В.Кричевським. Чіткі класичні композиції, живописні кадри натури зняті в Ленінграді, на Аралі, в Москві, в селі Верховня, на Волзі, в Києві, на Кавказі, в Нижньому Новгороді. Весь фільм дивиться як одне велике живописне полотно з минувшини. Фільм не переобтяжений побутом чи недоречними красотами. Чорно-білі кадри з цього фільму частенько використовують наші кіно і тележурналісти в своїх історичних розвідках для підкріплення зорового ряду подій старовизни. Фільм не зловживає вишиваночно-шароварними елементами, як це практекують деякі сучасні кінематографісти в псевдо-історичних фільмах, все скромно і в міру, як водилось  у буденному житті народу.

   В. Кричевський пише у спогадах: «Почалися зйомки. Бідаки селяни, що завдяки торішньому неврожаю, здорово голодували – старалися наперебій «попасти в артисти». Ще до сходу сонця їх юрби тинялись під костюмерною, змішуючись з артистами навербованими нами в Київському Соробмисі.

   Між цими селянами особливо виділився цікавий дід восьми- десятилітній, чепкий і жвавий Мусій Джура, взятий режисером на ролю тарасового діда. Він ще пам*ятав, як недолітком за панщини сам ходив за матір робити.

Перший фiльм про Кобзаря на Одеськiй кiностудiї

Декорація до фільму П.Чардиніна «Тарас Шевченко» Художник В.Кричевський

   Він не грав,а жив і почував по сценарію. Потім ми його возили до Одеси закінчувати ролю в хаті. Цей дід, що ніколи не виїздив з Верховні, живо пристосувався до культурного життя. Їздив по залізниці, на авто, на трамваю, грав у павільйонах під юпітерами і ніде не виявляв ні розгубленості, ні здивовавння».

   Та найбільшою заслугою фільму «Тарас Шевченко» є акторська робота Амвросія Бучми в образі Кобзаря. Наш Бронек називали старі одесити свого кумира. Знімальні групи наперебій запрошували молодого актора в свої групи. Тут в Одесі А.Бучма за порівняно невеликий період творчого життя зіграв свої головні  найзначніші ролі в кіно. Дивує той факт, як міг такий вайлуватий на перший погляд, далеко не фотогенічний актор, з довгуватим гоголівським носом, надто грубими рисами обличчя підійти на роль провідника народу? І нша річ актор театру. Він завжди знаходиться на достатній відстані від глядача, так би мовити, знаходиться на загальному плані. Кіно ж вимагає більш детальног  і максимально виразного підбору кандидатур на ролі. Не забуваймо й про те що на той час модною в мистецтві була героїзація простолюдина , вихідця з так званих низів . «Робоче-крестьянский тип». І А.Бучма, як ніхто інший, своїм зовнішнім виглядом підходив до такого визначення.Глядач у Шевченкові мав пізнавати себе, тільки такий Шевченко звичайному українцеві припадав до душі. Та це явище другорядне. А.Бучма полонив нас великим талантом. Його Шевченко – геніальний. Неозброєним оком бачимо, як Бучма намагається перебороти  кінематографічні стереотипи постановки. Вони мимохіть виповзають на другому плані. А.Бучма додає характеру героя унікальних національних рис, розважливого темпераменту,трохи сентименту, особисто придумує цілу галерею психологічних деталей мало не до кожного епізоду. Ці деталі доволі помітні на загальному фоні дійства. Згадаймо епізоди зустрічі з сестрою в Кирилівці, чи епізод перед відчиненими дверима при вході Шевченка в каземат ІІІ відділення в супроводі  царської охранки, де він , православний українець, знімає шапку і ретельно витирає ноги. Або ж деталь з епізоду підписування «відпускної» перед зустріччю з Брюловим і Жуковським. У передпокої Шевченко не знає, куди подіти свої руки. Згодом цю деталь «зайвих» натруджених рук актор знову використає в виставі «Украдене щастя» театру ім.. І.Франка. Слава актора А.Бучми випереджала час.

   Після перших переглядів фільму «Тарас Шевченко» А.Бучмі майже всі газети країни присвячують цілі статті. Не обійшла увагою й газета «Правда». А в 1928р. «Тараса Шевченка» показали на всесвітній виставці в Гаазі і він пройшов при повному аншлазі. Він тріумфіально демонструвався мало не у всіх країнах Європи. В Харбіні, в Канаді, в Нью-Йорку та інших містах США.

    Критика назвала його справжнім шедевром. «Як тільки на екрані з являвся напис «Тарас Шевченко» в залі вибухали оплески» - писали критики.

    Фільм «Тарас Шевченко» - перший фільм України і перший радянський фільм, який через утиски цензури пробився на екрани Польщі. Його демонстрували переважно в Галичині, які тоді входили до складу Польщі. Правда фільм довелось частково скоротити за вимогою польської митрополії. Були вилучені «безбожні» сцени Тарасової науки в п янички дяка і т.і.

    Фільм «Тарас Шевченко» прославив Одеську кіностудію фактом першої постановки фільму про нашого славного Мойсея і став гідним подарунком глядачам до112-ї річниці Кобзаря. Він також став предтечею перейменування театру Харкова, в якому працював А.Бучма в академічний театр ім. Т.Г.Шевченка, в Харкові звели пам ятник Шевченкові, а наш земляк-школяр Василько Людвинський став першим в історії кіно виконавцем ролі Тараса Шевченка.

    Ось такою була історія Шевченкіани в Одесі.

    Аби не наврочити!..

 Ярослав Лупій. Народний артист України, кiнорежисер


Газета «Вечерняя Одесса» №162—163 (9884—9885) // 31 октября 2013 г

Share/Save/Bookmark
Печать PDF


«Место встречи изменить нельзя», 1979

Лента кино-новостей

Связаться с нами

Украина, Одесса
Одесская киностудия
Французский бульвар, 33
Тел: +38 (048) 725-03-09
Тел/Факс: +38 (0482) 33-95-29
Музей кино: +38 (0482) 33-95-38
E-mail: odesakino@ukr.net